https://icbge.org.ua/uk/index.php?action=history&feed=atom&title=%D0%A1%D0%BE%D0%BD_%28%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D1%96%D1%8F%29_%2F_%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%81_%D0%A8%D0%B5%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BEСон (Комедія) / Тарас Шевченко - Історія редагувань2026-04-25T02:36:49ZІсторія редагувань цієї сторінки в вікіMediaWiki 1.19.24https://icbge.org.ua/uk/index.php?title=%D0%A1%D0%BE%D0%BD_(%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D1%96%D1%8F)_/_%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%81_%D0%A8%D0%B5%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE&diff=5872&oldid=prevWikiSysop в 20:03, 10 жовтня 20142014-10-10T20:03:00Z<p></p>
<table class='diff diff-contentalign-left'>
<col class='diff-marker' />
<col class='diff-content' />
<col class='diff-marker' />
<col class='diff-content' />
<tr valign='top'>
<td colspan='2' style="background-color: white; color:black;">← Попередня версія</td>
<td colspan='2' style="background-color: white; color:black;">Версія за 20:03, 10 жовтня 2014</td>
</tr><tr><td colspan="2" class="diff-lineno">Рядок 596:</td>
<td colspan="2" class="diff-lineno">Рядок 596:</td></tr>
<tr><td class='diff-marker'> </td><td style="background: #eee; color:black; font-size: smaller;"><div>  8 іюля 1844,  </div></td><td class='diff-marker'> </td><td style="background: #eee; color:black; font-size: smaller;"><div>  8 іюля 1844,  </div></td></tr>
<tr><td class='diff-marker'> </td><td style="background: #eee; color:black; font-size: smaller;"><div>  С.-Петербург</div></td><td class='diff-marker'> </td><td style="background: #eee; color:black; font-size: smaller;"><div>  С.-Петербург</div></td></tr>
<tr><td colspan="2"> </td><td class='diff-marker'>+</td><td style="background: #cfc; color:black; font-size: smaller;"><div><ins style="color: red; font-weight: bold; text-decoration: none;"></ins></div></td></tr>
<tr><td colspan="2"> </td><td class='diff-marker'>+</td><td style="background: #cfc; color:black; font-size: smaller;"><div><ins style="color: red; font-weight: bold; text-decoration: none;">[[Category:Актуальний Шевченко]]</ins></div></td></tr>
</table>WikiSysophttps://icbge.org.ua/uk/index.php?title=%D0%A1%D0%BE%D0%BD_(%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D1%96%D1%8F)_/_%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%81_%D0%A8%D0%B5%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE&diff=5673&oldid=prevWikiSysop в 21:43, 5 травня 20142014-05-05T21:43:27Z<p></p>
<table class='diff diff-contentalign-left'>
<col class='diff-marker' />
<col class='diff-content' />
<col class='diff-marker' />
<col class='diff-content' />
<tr valign='top'>
<td colspan='2' style="background-color: white; color:black;">← Попередня версія</td>
<td colspan='2' style="background-color: white; color:black;">Версія за 21:43, 5 травня 2014</td>
</tr><tr><td colspan="2" class="diff-lineno">Рядок 1:</td>
<td colspan="2" class="diff-lineno">Рядок 1:</td></tr>
<tr><td class='diff-marker'>−</td><td style="background: #ffa; color:black; font-size: smaller;"><div>  Дух истины, его же мир не <del class="diffchange diffchange-inline"><br></del></div></td><td class='diff-marker'>+</td><td style="background: #cfc; color:black; font-size: smaller;"><div>  Дух истины, его же мир не</div></td></tr>
<tr><td class='diff-marker'>−</td><td style="background: #ffa; color:black; font-size: smaller;"><div>  может прияти, яко не видит <del class="diffchange diffchange-inline"><br></del></div></td><td class='diff-marker'>+</td><td style="background: #cfc; color:black; font-size: smaller;"><div>  может прияти, яко не видит</div></td></tr>
<tr><td class='diff-marker'>−</td><td style="background: #ffa; color:black; font-size: smaller;"><div>  его, ниже знает его. <del class="diffchange diffchange-inline"><br></del></div></td><td class='diff-marker'>+</td><td style="background: #cfc; color:black; font-size: smaller;"><div>  его, ниже знает его.</div></td></tr>
<tr><td class='diff-marker'>−</td><td style="background: #ffa; color:black; font-size: smaller;"><div>  Иоанна глава 14, стих 17 <del class="diffchange diffchange-inline"><br></del></div></td><td class='diff-marker'>+</td><td style="background: #cfc; color:black; font-size: smaller;"><div>  Иоанна глава 14, стих 17</div></td></tr>
<tr><td class='diff-marker'> </td><td style="background: #eee; color:black; font-size: smaller;"></td><td class='diff-marker'> </td><td style="background: #eee; color:black; font-size: smaller;"></td></tr>
<tr><td class='diff-marker'> </td><td style="background: #eee; color:black; font-size: smaller;"><div>У всякого своя доля <br></div></td><td class='diff-marker'> </td><td style="background: #eee; color:black; font-size: smaller;"><div>У всякого своя доля <br></div></td></tr>
</table>WikiSysophttps://icbge.org.ua/uk/index.php?title=%D0%A1%D0%BE%D0%BD_(%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D1%96%D1%8F)_/_%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%81_%D0%A8%D0%B5%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE&diff=5672&oldid=prevWikiSysop: Нова сторінка: Дух истины, его же мир не <br> может прияти, яко не видит <br> его, ниже знает его. <br> Иоанна глава...2014-05-05T21:43:08Z<p>Нова сторінка: Дух истины, его же мир не <br> может прияти, яко не видит <br> его, ниже знает его. <br> Иоанна глава...</p>
<p><b>Нова сторінка</b></p><div> Дух истины, его же мир не <br><br />
может прияти, яко не видит <br><br />
его, ниже знает его. <br><br />
Иоанна глава 14, стих 17 <br><br />
<br />
У всякого своя доля <br><br />
І свій шлях широкий: <br><br />
Той мурує, той руйнує, <br><br />
Той неситим оком <br><br />
За край світа зазирає,— <br><br />
Чи нема країни, <br><br />
Щоб загарбать і з собою <br><br />
Взять у домовину. <br><br />
Той тузами обирає <br><br />
Свата в його хаті, <br><br />
А той нишком у куточку <br><br />
Гострить ніж на брата. <br><br />
А той, тихий та тверезий, <br><br />
Богобоязливий, <br><br />
Як кішечка, підкрадеться, <br><br />
Вижде нещасливий <br><br />
У тебе час та й запустить <br><br />
Пазурі в печінки,— <br><br />
І не благай: не вимолять <br><br />
Ні діти, ні жінка. <br><br />
А той, щедрий та розкошний, <br><br />
Все храми мурує; <br><br />
Та отечество так любить, <br><br />
Так за ним бідкує, <br><br />
Так із його, сердешного, <br><br />
Кров, як воду, точить!.. <br><br />
А братія мовчить собі, <br><br />
Витріщивши очі! <br><br />
Як ягнята; «Нехай,— каже,— <br><br />
Може, так і треба». <br><br />
Так і треба! бо немає <br><br />
Господа на небі! <br><br />
А ви в ярмі падаєте <br><br />
Та якогось раю <br><br />
На тім світі благаєте? <br><br />
Немає! немає! <br><br />
Шкода й праці. Схаменіться: <br><br />
Усі на сім світі — <br><br />
І царята і старчата — <br><br />
Адамові діти. <br><br />
І той... і той... а що ж то я?! <br><br />
Ось що, добрі люди: <br><br />
Я гуляю, бенкетую <br><br />
В неділю і в будень. <br><br />
А вам нудно! жалкуєте! <br><br />
Єй-богу, не чую, <br><br />
І не кричіть! Я свою п'ю, <br><br />
А не кров людськую! <br><br />
<br />
Отак, ідучи попідтинню <br><br />
З бенкету п'яний уночі, <br><br />
Я міркував собі йдучи, <br><br />
Поки доплентавсь до хатини. <br><br />
А в мене діти не кричать <br><br />
І жінка не лає, <br><br />
Тихо, як у раї, <br><br />
Усюди божа благодать — <br><br />
І в серці, і в хаті. <br><br />
Отож я ліг спати. <br><br />
А вже підпилий як засне, <br><br />
То хоч коти гармати, <br><br />
І усом не моргне. <br><br />
Та й сон же, сон, напричуд дивний, <br><br />
Мені приснився — <br><br />
Найтверезіший би упився, <br><br />
Скупий жидюга дав би гривню, <br><br />
Щоб позирнуть на ті дива. <br><br />
Та чорта з два! <br><br />
Дивлюся: так буцім сова <br><br />
Летить лугами, берегами, та нетрями, <br><br />
Та глибокими ярами, <br><br />
Та широкими степами, <br><br />
Та байраками. <br><br />
А я за нею, та за нею, <br><br />
Лечу й прощаюся з землею: <br><br />
«Прощай, світе, прощай, земле, <br><br />
Неприязний краю, <br><br />
Мої муки, мої люті <br><br />
В хмарі заховаю. <br><br />
А ти, моя Україно, <br><br />
Безталанна вдово, <br><br />
Я до тебе літатиму <br><br />
З хмари на розмову. <br><br />
На розмову тихо-сумну, <br><br />
На раду з тобою; <br><br />
Опівночі падатиму <br><br />
Рясною росою. <br><br />
Порадимось, посумуєм, <br><br />
Поки сонце встане; <br><br />
Поки твої малі діти <br><br />
На ворога стануть. <br><br />
Прощай же ти, моя нене, <br><br />
Удово небого, <br><br />
Годуй діток; жива правда <br><br />
У господа бога!» <br><br />
<br />
Летим. Дивлюся, аж світає, <br><br />
Край неба палає, <br><br />
Соловейко в темнім гаї <br><br />
Сонце зустрічає. <br><br />
Тихесенько вітер віє, <br><br />
Степи, лани мріють, <br><br />
Меж ярами над ставами <br><br />
Верби зеленіють. <br><br />
Сади рясні похилились, <br><br />
Тополі по волі <br><br />
Стоять собі, мов сторожа, <br><br />
Розмовляють з полем. <br><br />
І все то те, вся країна, <br><br />
Повита красою, <br><br />
Зеленіє, вмивається <br><br />
Дрібною росою, <br><br />
Споконвіку вмивається, <br><br />
Сонце зустрічає... <br><br />
І нема тому почину, <br><br />
І краю немає! <br><br />
Ніхто його не додбає <br><br />
І не розруйнує... <br><br />
І все то те... Душе моя, <br><br />
Чого ти сумуєш? <br><br />
Душе моя убогая, <br><br />
Чого марне плачеш, <br><br />
Чого тобі шкода? хіба ти не бачиш, <br><br />
Хіба ти не чуєш людського плачу? <br><br />
То глянь, подивися; а я полечу <br><br />
Високо, високо за синії хмари; <br><br />
Немає там власті, немає там кари, <br><br />
Там сміху людського і плачу не чуть. <br><br />
Он глянь,— у тім раї, що ти покидаєш, <br><br />
Латану свитину з каліки знімають, <br><br />
З шкурою знімають, бо нічим обуть <br><br />
Княжат недорослих; а он розпинають <br><br />
Вдову за подушне, а сина кують, <br><br />
Єдиного сина, єдину дитину, <br><br />
Єдину надію! в військо оддають! <br><br />
Бо його, бач, трохи! а онде під тином <br><br />
Опухла дитина, голоднеє мре, <br><br />
А мати пшеницю на панщині жне. <br><br />
А он бачиш? очі! очі! <br><br />
Нащо ви здалися, <br><br />
Чом ви змалку не висохли, <br><br />
Слізьми не злилися? <br><br />
То покритка, попідтинню <br><br />
З байстрям шкандибає, <br><br />
Батько й мати одцурались, <br><br />
Й чужі не приймають! <br><br />
Старці навіть цураються!! <br><br />
А панич не знає, <br><br />
З двадцятою, недоліток, <br><br />
Душі пропиває! <br><br />
Чи бог бачить із-за хмари <br><br />
Наші сльози, горе? <br><br />
Може, й бачить, та помага, <br><br />
Як і оті гори <br><br />
Предковічні, що политі <br><br />
Кровію людською!.. <br><br />
Душе моя убогая! <br><br />
Лишенько з тобою. <br><br />
Уп'ємося отрутою, <br><br />
В кризі ляжем спати, <br><br />
Пошлем думу аж до бога: <br><br />
Його розпитати, <br><br />
Чи довго ще на сім світі <br><br />
Катам панувати?? <br><br />
<br />
Лети ж, моя думо, моя люта муко, <br><br />
Забери з собою всі лиха, всі зла, <br><br />
Своє товариство — ти з ними росла, <br><br />
Ти з ними кохалась, їх тяжкії руки <br><br />
Тебе повивали. Бери ж їх, лети <br><br />
Та по всьому небу орду розпусти. <br><br />
Нехай чорніє, червоніє, <br><br />
Полум'ям повіє, <br><br />
Нехай знову рига змії, <br><br />
Трупом землю криє. <br><br />
А без тебе я де-небудь <br><br />
Серце заховаю <br><br />
Та тим часом пошукаю <br><br />
На край світа раю. <br><br />
І знов лечу понад землею, <br><br />
І знов прощаюся я з нею. <br><br />
Тяжко матір покидати <br><br />
У безверхій хаті. <br><br />
А ще гірше дивитися <br><br />
На сльози та лати. <br><br />
<br />
Лечу, лечу, а вітер віє, <br><br />
Передо мною сніг біліє, <br><br />
Кругам бори та болота, <br><br />
Туман, туман і пустота. <br><br />
Людей не чуть, не знать і сліду <br><br />
Людської страшної ноги. <br><br />
І вороги й не вороги, <br><br />
Прощайте, в гості не приїду! <br><br />
Упивайтесь, бенкетуйте — <br><br />
Я вже не почую, <br><br />
Один собі навік-віки <br><br />
В снігу заночую. <br><br />
І поки ви дознаєтесь, <br><br />
Що ще є країна, <br><br />
Не полита сльозьми, кров'ю, <br><br />
То я одпочину. <br><br />
Одпочину... аж слухаю — <br><br />
Загули кайдани <br><br />
Під землею... Подивлюся... <br><br />
О люде поганий! <br><br />
Де ти взявся? що ти робиш? <br><br />
Чого ти шукаєш <br><br />
Під землею? Ні, вже, мабуть, <br><br />
Я не заховаюсь <br><br />
І на небі!.. За що ж кара, <br><br />
За що мені муки? <br><br />
Кому я що заподіяв! <br><br />
Чиї тяжкі руки <br><br />
В тілі душу закували, <br><br />
Серце запглили <br><br />
І галичі силу — <br><br />
Думи розпустили?? <br><br />
За що, не знаю, а караюсь, <br><br />
І тяжко караюсь! <br><br />
І коли я спокутую, <br><br />
Коли діжду краю, <br><br />
Не бачу й не знаю!! <br><br />
<br />
Заворушилася пустиня. <br><br />
Мов із тісної домовини <br><br />
На той остатній страшний суд <br><br />
Мертвці за правдою встають. <br><br />
То не вмерлі, не убиті, <br><br />
Не суда просити! <br><br />
Ні, то люди, живі люди, <br><br />
В кайдани залиті. <br><br />
Із нор золото виносять, <br><br />
Щоб пельку залити <br><br />
Неситому!.. То каторжні. <br><br />
А за що? т.і знає... <br><br />
Вседержитель... а може, ще <br><br />
Й він не добачає. <br><br />
<br />
Онде злодій штемпований <br><br />
Кайдани волочить; <br><br />
Он розбойник катований <br><br />
Зубами скрегоче, <br><br />
Недобитка товариша <br><br />
Зарізати хоче! <br><br />
А меж ними, запеклими, <br><br />
В кайдани убраний <br><br />
Цар всесвітній! цар волі, цар, <br><br />
Штемпом увінчаний! <br><br />
В муці, в каторзі не просить, <br><br />
Не плаче, не стогне! <br><br />
Раз добром нагріте серце <br><br />
Вік не прохолоне! <br><br />
<br />
А де ж твої думи, рожевії квіти, <br><br />
Доглядані, смілі, викохані діти, <br><br />
Кому ти їх, друже, кому передав? <br><br />
Чи, може, навіки в серці поховав? <br><br />
О, не ховай, брате! розсип їх, розкидай! <br><br />
Зійдуть, і ростимуть, і у люди вийдуть! <br><br />
Чи ще митарство? чи вже буде? <br><br />
Буде, буде, бо холодно, <br><br />
Мороз розум будить. <br><br />
<br />
І знов лечу. Земля чорніє, <br><br />
Дрімає рсзум, серце мліє. <br><br />
Дивлюся: хати над шляхами <br><br />
Та городі: з стома церквами, <br><br />
А в городах, мов журавлі, <br><br />
Замуштрували москалі; <br><br />
Нагодовані, обуті <br><br />
І кайданачи окуті, <br><br />
Муштруються... Далі гляну: <br><br />
У долині, мов у ямі, <br><br />
На багнищі город мріє; <br><br />
Над ним хмарою чорніє <br><br />
Туман тяжкий... Долітаю — <br><br />
То город безкраїй. <br><br />
Чи то турецький, <br><br />
Чи то німецький, <br><br />
А може, те, що й московський. <br><br />
Церкви, та палати, <br><br />
Та пани пузаті, <br><br />
І ні однісінької хати. <br><br />
<br />
Смеркалося... огонь огнем <br><br />
Кругом запалало,— <br><br />
Аж злякавсь я... «Ура! ура! <br><br />
Ура!» — закричали. <br><br />
«Цу-цу, дурні! схаменіться! <br><br />
Чого се ви раді! <br><br />
Що горите?» — «Экой хохол! <br><br />
Не знает параду. <br><br />
У нас парад! сам изволит <br><br />
Сегодни гуляти!» <br><br />
«Та де ж вона, тая цяця?» <br><br />
«Бон видишь — палаты». <br><br />
Штовхаюсь я; аж землячок, <br><br />
Спасибі, признався, <br><br />
З циновими ґудзиками: <br><br />
«Де ты здесь узялся?» <br><br />
«З України». — «Так як же ты <br><br />
Й говорыть не вмиєш <br><br />
По-здешему?» — «Ба ні,— кажу,— <br><br />
Говорить умію. <br><br />
Та не хочу».— «Экой чудак! <br><br />
Я вси входы знаю, <br><br />
Я тут служу; коли хочеш, <br><br />
В дворец попитаюсь <br><br />
Ввесты тебе. Только, знаєш, <br><br />
Мы, брат, просвищенны,— <br><br />
Не поскупись полтинкою...» <br><br />
Цур тобі, мерзенний <br><br />
Каламарю... І зробився <br><br />
Я знову незримий <br><br />
Та й пропхався у палати. <br><br />
Боже мій єдиний!! <br><br />
Так от де рай! уже нащо <br><br />
Золотом облиті <br><br />
Блюдолизи; аж ось і сам, <br><br />
Високий, сердитий, <br><br />
Виступає; обок його <br><br />
Цариця небога, <br><br />
Мов опеньок засушений, <br><br />
Тонка, довгонога, <br><br />
Та ще р;а лихо, сердешне, <br><br />
Хита головою. <br><br />
Так оце-то та богиня! <br><br />
Лишенько з тобою. <br><br />
А я, дурний, не бачивши <br><br />
Тебе, цяце, й разу, <br><br />
Та й повірив тупорилим <br><br />
Твоїм в рщомазам. <br><br />
Ото дурний! а ще й битий! <br><br />
На каток повірив <br><br />
Москалеві. От і читай, <br><br />
І йми ти їм віри! <br><br />
За богами — панства, панства <br><br />
В серебрі та златі! <br><br />
Мов кабани годовані — <br><br />
Пикаті, пузаті!.. <br><br />
Аж потіють, та товпляться, <br><br />
Щоб то ближче стати <br><br />
Коло самих: може, вдарять <br><br />
Або дулю дати <br><br />
Благовонять; хоч маленьку, <br><br />
Хоч півдулі, аби тілько <br><br />
Під самую пику. <br><br />
І всі у ряд поставали, <br><br />
Ніби без'язикі — <br><br />
Анітелень. Цар цвенькає; <br><br />
А диво-цариця, <br><br />
Мов та чапля меж птахами, <br><br />
Скаче, бадьориться. <br><br />
Довгенько вдвох походжали <br><br />
Мов сичі надуті, <br><br />
Та щось нишком розмовляли <br><br />
Здалека не чути — <br><br />
О отечестві, здається, <br><br />
Та нових петлицях, <br><br />
Та о муштрах ще новіших!.. <br><br />
А потім цариця <br><br />
Сіла мовчки на дзиґлику. <br><br />
Дивлюсь, цар підходить <br><br />
До найстаршого... та в пику <br><br />
Його як затопить!.. <br><br />
Облизався неборака <br><br />
Та меншого в пузо — <br><br />
Аж загуло!.. а той собі <br><br />
Ще меншого туза <br><br />
Межи плечі; той меншого, <br><br />
А менший малого, <br><br />
А той дрібних, а дрібнота <br><br />
Уже за порогом <br><br />
Як кинеться по улицях, <br><br />
Та й дівай місити <br><br />
Недобитків православних, <br><br />
А ті голосити; <br><br />
Та верещать; та як ревнуть: <br><br />
«Гуля наш батюшка, ґуля! <br><br />
Ура!..ура!..ура! а, а, а...» <br><br />
Зареготався я, та й годі; <br><br />
А й мене давнули <br><br />
Таки добре. Перед світом <br><br />
Усе те заснуло; <br><br />
Тільки де-де православні <br><br />
По углах стогнали <br><br />
Та, стогнучи, за батюшку <br><br />
Господа благали. <br><br />
Сміх і сльози! От пішов я <br><br />
Город озирати. <br><br />
Там ніч, як день. Дивлюся: <br><br />
Палати, палати <br><br />
Понад тихою рікою; <br><br />
А беріг ушитий <br><br />
Увесь каменем. Дивуюсь, <br><br />
Мов несамовитий! <br><br />
Як то ноно зробилося <br><br />
З калюжі такої <br><br />
Таке диво... отут крові <br><br />
Пролито людської — <br><br />
І без ножа. По тім боці <br><br />
Твердиня й дзвіниця, <br><br />
Мов та швайка загострена, <br><br />
Аж чудно дивиться. <br><br />
І дзиггрі теленькають. <br><br />
От я повертаюсь — <br><br />
Аж кінь летить, копитами <br><br />
Скелю розбиває! <br><br />
А на коні сидить охляп, <br><br />
У свит — не свиті, <br><br />
І без шапки. Якимсь листом <br><br />
Голова повита. <br><br />
Кінь басує, от-от річку, <br><br />
От... от... перескочить. <br><br />
А він руку простягає, <br><br />
Мов світ увесь хоче <br><br />
Загарбати. Хто ж це такий? <br><br />
От собі й читаю, <br><br />
Що на скелі наковано: <br><br />
Первому— Вторая <br><br />
Таке диво наставила. <br><br />
Тепер же я знаю: <br><br />
Це той П е р в и й що розпинав <br><br />
Нашу Україну, <br><br />
А В т о р а я доконала <br><br />
Вдову сиротину. <br><br />
Кати! кати! людоїди! <br><br />
Наїлись обоє, <br><br />
Накралися; а що взяли <br><br />
На той світ з собою? <br><br />
Тяжко, тяжко мені стало, <br><br />
Так, мов я читаю <br><br />
Історія України. <br><br />
Стою, замираю... <br><br />
А тим часом — тихо, тихо <br><br />
Та сумно співає <br><br />
Щось такеє невидиме: <br><br />
<br />
«Із города із Глухова <br><br />
Полки виступали <br><br />
З заступами на лінію, <br><br />
А мене послали <br><br />
На столицю з козаками <br><br />
Наказним гетьманом! <br><br />
О боже наш милосердий! <br><br />
О царю поганий, <br><br />
Царю проклятий, лукавий, <br><br />
Аспиде неситий! <br><br />
Що ти зробив з козаками? <br><br />
Болота засипав <br><br />
Благородними костями; <br><br />
Поставив столицю <br><br />
На їх трупах катованих! <br><br />
І в темній темниці <br><br />
Мене, вольного гетьмана, <br><br />
Голодом замучив <br><br />
У кайданах. Царю! царю! <br><br />
І бог не розлучить <br><br />
Нас з тобою. Кайданами <br><br />
Скованій зо мною <br><br />
Навік-віки. Тяжко мені <br><br />
Витать над Невою. <br><br />
України далекої, <br><br />
Може, вже немає. <br><br />
Полетів би, подивився, <br><br />
Так бог не пускає. <br><br />
Може, Москва випалила <br><br />
І Дніпро спустила <br><br />
В синє море, розкопала <br><br />
Високі могили — <br><br />
Нашу славу. Боже милий, <br><br />
Зжалься, боже милий». <br><br />
Та й замовкло; дивлюся я: <br><br />
Біла хмара криє <br><br />
Сіре небо. А в тій хмарі <br><br />
Мов звір в гаї виє. <br><br />
То не хмара — біла пташка <br><br />
Хмарою спустилась <br><br />
Над царем тим мусянджовим <br><br />
І заголосила: <br><br />
«І ми сковані з тобою, <br><br />
Людоїде, змію! <br><br />
На страішному на судищі <br><br />
Ми бог і закриєм <br><br />
Од очей твоїх неситих. <br><br />
Ти нас з України <br><br />
Загнав, голих і голодних, <br><br />
У сніг на чужину <br><br />
Та й порізав; а з шкур наших <br><br />
Собі багряницю <br><br />
Пошив жилами твердими <br><br />
І заклав; столицю <br><br />
В новій рясі. Подивися: <br><br />
Церкви та палати! <br><br />
Веселися, лютий кате, <br><br />
Проклятий! проклятий!» <br><br />
<br><br />
Розлетілись, розсипались, <br><br />
Сонечко вставало. <br><br />
А я стояв, дивувався, <br><br />
Та аж страшно стало. <br><br />
Уже вбогі ворушились, <br><br />
На труд поспішали, <br><br />
І москалі на розпуттях <br><br />
Уже муштрувались. <br><br />
Покрай улиць поспішали <br><br />
Заспані дівчата, <br><br />
Та не з дому, а додому! <br><br />
Посилала мати <br><br />
На цілу ніч працювати, <br><br />
На хліб заробляти. <br><br />
А я стою, похилившись, <br><br />
Думаю, гадаю, <br><br />
Як то тяжко той насущний <br><br />
Люди заробляють. <br><br />
От і братія сипнула <br><br />
У сенат писати <br><br />
Та підписувать — та драти <br><br />
І з батька, і брата. <br><br />
А меж ними і землячки <br><br />
Де-де проглядають. <br><br />
По-московській так і ріжуть, <br><br />
Сміються та лають <br><br />
Батьків своїх, що змалечку <br><br />
Цвенькать не навчили <br><br />
По-німецькій,— а то тепер <br><br />
І кисни в чорнилах! <br><br />
П'явки! п'явки! може, батько <br><br />
Остатню корову <br><br />
Жидам продав, поки вивчив <br><br />
Московської мови. <br><br />
Україно! Україно! <br><br />
Оце твої діти, <br><br />
Твої квіти молодії, <br><br />
Чорнилом политі, <br><br />
Московською блекотою <br><br />
В німецьких теплицях <br><br />
Заглушені!.. Плач, Украйно! <br><br />
Бездітна вдовице! <br><br />
<br />
Піти лишень подивиться <br><br />
До царя в палати, <br><br />
Що там робиться. Приходжу: <br><br />
Старшина пузата <br><br />
Стоїть рядом; сопе, хропе, <br><br />
Та понадувалось, <br><br />
Як індики, і на двері <br><br />
Косо поглядало. <br><br />
Аж ось вони й одчинились. <br><br />
Неначе з берлоги <br><br />
Медвідь виліз, ледве-ледве <br><br />
Переносить ноги; <br><br />
Та одутий, аж посинів: <br><br />
Похмілля прокляте <br><br />
Його мучило. Як крикне <br><br />
На самих пузатих — <br><br />
Всі пузаті до одного <br><br />
В землю провалились! <br><br />
Він вилупив баньки з лоба — <br><br />
І все затрусилось, <br><br />
Що осталось; мов скажений, <br><br />
На менших гукає — <br><br />
І ті в землю; він до дрібних <br><br />
І ті пропадають! <br><br />
Він до челяді — і челядь, <br><br />
І челядь пропала; <br><br />
До москалів — москалики, <br><br />
Тілько застогнало, <br><br />
Пішли в землю; диво дивне <br><br />
Сталося на світі. <br><br />
Дивлюся я, що дальш буде, <br><br />
Що буде робити <br><br />
Мій медведик! Стоїть собі, <br><br />
Голову понурив <br><br />
Сіромаха. Де ж ділася <br><br />
Медвежа натура? <br><br />
Мов кошеня, такий чудний. <br><br />
Я аж зісміявся. <br><br />
Він і почув, та як зикне,— <br><br />
Я перелякався, <br><br />
Та й прокинувсь... Отаке-то <br><br />
Приснилося диво. <br><br />
Чудне якесь!.. таке тілько <br><br />
Сниться юродивим <br><br />
Та п'яницям. Не здивуйте, <br><br />
Брати любі, милі, <br><br />
Що не своє розказав вам, <br><br />
А те, що приснилось. <br><br />
<br />
8 іюля 1844, <br />
С.-Петербург</div>WikiSysop